Про проєкт

«Кінографія. Географія українських кінотеатрів радянського періоду» — незалежна ініціатива, що досліджує і картографує минуле та сучасність кіномережі України. У фокусі проєкту процес масштабної розбудови кінотеатрів на території України у 40–80-х роках ХХ століття та сучасні політики управління успадкованими від цієї доби кінотеатрами.

Сайт проєкту «Кінографія» є відкритим архівом та ресурсом для критики й обміну інформацією. Його ключовими складовими є мапа кінотеатрів України, а також дослідницькі матеріали та статті, напрацьовані командою проєкту та дружніми ініціативами.

Цим проєктом ми прагнемо осмислити наслідки процесу кінофікації, її роль у розвитку кіноіндустрії, мистецтва та архітектури в Україні, значення кінотеатрів в українських містах та головне — майбутнє кінотеатрів як закладів культури в Україні.

Чільне фото: сторінка з випускного фотоальбому Херсонського музичного училища 1966-1970 років. На фоні кінотеатр «Супутник» (Херсон), знесений у 2018 році.

«КІНОГРАФІЯ»: аматорський ангажований архів

Бетонні велетні на районі, напівруїни, які раніше зводились 10 років силами всього міста, місця, де прогулювали школу, чи споруди, від яких лишилися тільки назви новозведених ТРЦ.

Це ті асоціації, які виникають сьогодні щодо радянських кінотеатрів, кількість яких з 1991-го року постійно зменшується. Та чи минає їхнє зникнення з мап наших міст непоміченим?

Відкриття кінотеатру «Зарічний» в Кривому Розі (1993 рік). З архіву Криворізького історико-краєзнавчого музею

Глядацькі зали на 600 чи 1000 місць, старі системи вентиляції, опалення та пожежної безпеки зробили ці будівлі економічно невигідними, а використання типових проєктів чи комуністичної символіки – не вартими збереження. Але масштаби процесу кінофікації у СРСР виявились настільки масштабними, що радянські кінотеатри й досі складають переважну частину кіномережі України. Їхня кількість в українських містах, залежно від чисельності населення, станом на 1991 рік могла становити від 8-ми до понад 40-ка.

Майже про будь-яке велике українське місто у мережі можна знайти текст на кшталт «Старі кінотеатри Черкас: де містяни дивилися фільми на великих екранах» зі спогадами місцевих мешканців про радянські кінотеатри та зауваженнями щодо обмеженого доступу до кіно на великому екрані сьогодні.

У фейсбук-спільнотах, як-от, наприклад, «Стара Вінниця» чи «Житомир на фото», містян_ки діляться засканованими сторінками з випускних альбомів не для того, аби знайти однокласників чи згадати молодість. А щоби показати, як виглядав один з місцевих кінотеатрів, збудованих за типовим проєктом. За плакатами на фасадах кінотеатрів дописувачі таких груп та схожих сайтів встановлюють дату фото та приблизні роки відкриття кінотеатру, сперечаються про місце, з якого було зроблено знімок.

Географія українських кінотеатрів радянського періоду

Цим проєктом ми говоримо про географію не з точки зору фізичних властивостей простору. Фокус «Кінографії» — винятково на кінотеатрах, а не на жодній іншій успадкованій з радянських часів культурній інфраструктурі. Це пов’язано з радикальною конфліктністю їхнього простору. Ми впевнені, що кінотеатри виявляють кризу капіталістичної системи та становища культурних інституцій в Україні в ситуації, де «вирішує ринок». Тому зміни в географії кінотеатрів складають соціально-економічні причини.

Географія українських кінотеатрів радянського періоду

Кінотеатр «Флоренція» (Київ).
Фото з архіву Ігоря Шаповаленко (1989)

Ми пропонуємо поглянути на сучасність радянських кінотеатрів в нерозривному зв’язку з їхнім минулим. На нашу думку, історія їх створення містить в собі багато відповідей на запитання про те, яким може бути майбутнє української кіномережі. Картографування їхньої географії зможе стати ключем до ширшої розмови про зміни у міській та культурній політиці, а головне, збереже свідчення кінофікації не лише на старих фотографіях та віртуальній мапі, але й у просторах українських населених пунктів.

Кінотеатр «Флоренція» (Київ).<br />
Фото з архіву Ігоря Шаповаленко (1989)

Кінотеатр «Флоренція» (Київ).
Фото з архіву Ігоря Шаповаленко (1989)

Складові проєкту

Інтерактивна онлайн-мапа

Документує стан кіномережі у 14-ти українських містах: Херсон, Львів, Чернігів, Вінниця, Запоріжжя, Житомир, Кривий Ріг, Дніпро, Харків, Маріуполь, Луцьк, Одеса, Рівне, Київ. Завдяки їй можна побачити сучасний вигляд та історичні фото українських радянських кінотеатрів, що функціонували як такі упродовж 1989-1991 років, дізнатися про їхні архітектурні особливості та специфіку використання цих будівель. Сьогодні «Кінографія» картографує лише криті кінотеатри та не враховує велику кількість літніх кіномайданчиків. Це пов’язано з особливостями функціонування та логікою розбудови літніх кінотеатрів у СРСР. Дослідницькі тексти першого етапу дослідженн

Складові проєкту

Дослідницькі тексти першого етапу дослідження

Присвячені процесам кінофікації в Україні у 50-х роках, технічним винаходам радянського кіновиробництва та монументальному мистецтву в просторах радянських кінотеатрів, особливостям розбудови кіномережі в деяких індустріальних містах України (у Запоріжжі, Маріуполі та Кривому Розі), а також політикам управління кінотеатрами сьогодні.

Зв’язок архівування та активізму — одне з питань, над яким ми розмірковуємо під час створення цього сайту. Ідея створення «Кінографії» виникла під час протестів проти закриття трьох центральних радянських кінотеатрів у Києві. Це дослідження є ангажованим, а наші практики архівування, картографування та осмислення процесів, що відбуваються з кіномережею України, як були, так і лишаються значно ближчими до аматорських практик архівування, ніж до академічних та інституціоналізованих досліджень.
‍
Більшість учасни_ць проєкту має «київську перспективу». Це робить наше дослідження менш чутливим до досвідів проживання інших міст, специфіки роботи кінотеатрів та потреб місцевих мешкан_ок. Це важливо враховувати під час користування цим сайтом.

Праворуч кінотеатр «Дружба» (Вінниця).
Фото з архіву Олени Ващук (1956 рік).
Кінотеатр згорів

Під час проєкту ми зіткнулися з тим, що не всюди міські адміністрації можуть надати інформацію про кількість кінотеатрів у їхньому місті станом на 1991 рік, а матеріали в архівах про будівництво кінотеатрів навіть в обласних центрах часто обмежуються назвою і роком відкриття, тож єдиного органу, який би мав дані про точну кількість кінотеатрів в Україні, на сьогодні просто не існує.

Зважаючи на це, подальшу роботу «Кінографії» ми пов’язуємо зі спільним наповненням цього архіву та обміном між тими, хто, переглядаючи власні дитячі фотографії з кінотеатрами «Іскра» чи «Космос» на задньому плані, бачить те, що важливо зберегти, незалежно від особистого виміру.

Текст: Ксенія Рибак